Що таке паліативна допомога?
Паліативна допомога — це додатковий рівень медичної допомоги, що має полегшувати страждання та важкі симптоми у людей із серйозними хворобами, покращити якість життя як пацієнта, так і сім’ї, рідних та близьких.
Паліативна допомога — це комплекс заходів спрямованих на покращення якості життя пацієнта з захворюваннями, що обмежують життя, або з захворюваннями, що загрожують життю, відповідно до критеріїв визначення пацієнта, що потребує паліативної допомоги, шляхом запобігання та полегшення фізичних, психологічних, духовних страждань і допомоги членам його сім’ї, іншим особам, що здійснюють за ним догляд (офіційне визначення із Порядку надання паліативної допомоги)
Для кого наш сайт?
Сайт “Паліативна допомога в Україні” (palliative.in.ua) створено для медичних та соціальних працівників, які хочуть більше дізнатися про паліативну допомогу та її можливості, отримати практичні поради, освоїти сучасні підходи до лікування та догляду, як краще розуміти потреби пацієнтів, їх близьких.
З чого почати?
Тут можете почитати про базові поняття паліативної допомоги та особливості паліативного підходу.
Паліативна допомога під час війни
За посиланням нижче розміщено перелік закладів, що надають паліативну допомогу під час війни, а також релевантні до теперішньої ситуації матеріали, що можуть. Якщо вашого закладу немає у переліку, напишіть нам.
Поширені питання та відповіді
Наскільки поширеною є потреба в паліативній допомозі?
За оцінками Українського центру суспільних даних, понад 320 тисяч дорослих та дітей можуть потребувати паліативної допомоги. Детальніше — див. інтерактивну візуалізацію.
Під час війни та бойових дій потреба у паліативній допомозі може суттєво зрости (потрібно бути готовим надавати паліативну допомогу при важких травмах, політравмах). Може суттєво зрости потреба в ефективному знеболенні.
Хто може надавати паліативну допомогу?
Кожен лікар повинен розуміти основи паліативної допомоги, вміти оцінити потребу пацієнта у знеболенні. Загальну паліативну допомогу має вміти надати сімейний лікар. Так, відповідно до Порядку надання первинної медичної допомоги, сімейний лікар має надавати окремі послуги паліативної допомоги пацієнтам усіх вікових категорій, що включає:
- регулярну оцінку стану важкохворого пацієнта та його потреб;
- оцінку ступеня болю та лікування больового синдрому;
- призначення наркотичних засобів та психотропних речовин відповідно до законодавства, включаючи оформлення рецептів для лікування больового синдрому;
- призначення лікування для подолання супутніх симптомів (закрепи, нудота, задуха тощо);
- консультування та навчання осіб, які здійснюють догляд за пацієнтом;
координацію із забезпечення медичних, психологічних тощо потреб пацієнта.
Де навчитися паліативній допомозі?
На цей час в Україні існує декілька навчальних центрів, де можна пройти підвищення кваліфікації у сфері паліативної допомоги. Детальніше – див. ___ лінк
На жаль, в Україні не існує офіційних спеціалізацій “Лікар паліативної допомоги” або “Медсестра паліативної допомоги”. Дуже важливо їх запровадити та включити в навчальні програми вищих медичних навчальних закладів.
Як спілкуватись із пацієнтами про важку хворобу або смерть?
Комунікація із тяжкохворим пацієнтом – надзвичайно важливе вміння лікаря, що надає паліативну допомогу. Існує багато простих та ефективних способів підвищити психологічний комфорт пацієнтів. Детальніше — див. рубрику «Комунікація».
Чи правильно не повідомляти пацієнту про його важкий діагноз?
Обсяг діагностичної та прогностичної інформації, якою лікар ділиться з пацієнтом, є надзвичайно важливим. Лікарі та пацієнти мають бути партнерами у процесі догляду та надання паліативної допомоги. На жаль, в Україні поширена зворотна, неприпустима практика – коли від важкохворого пацієнта приховують діагноз та прогноз його захворювання. Важливо пам’ятати, що в центрі паліативного підходу знаходиться пацієнт, його бажання, усвідомлений та добре поінформований вибір. Не повідомляти діагноз, яким би важким він не був, категорично не можна.
Чи можу я на власний розсуд вирішувати, чи можна прописувати пацієнту опіоїдні анальгетики?
Сильнодіюче знеболення, у тому числі опіати (морфін та інші) можуть і повинні використовуватися для ефективного знеболення пацієнта, відповідно до правил ВООЗ та Уніфікованого клінічного протоколу лікування хронічного больового синдрому. Детальніше див. рубрику “Біль і знеболення”. В жодному випадку не можна боятися слова “наркотики”, коли йдеться про подолання нестерпного болю. Ненадання адекватного знеболення лікарем – є рівноцінним заподіянню тортур пацієнту.
Для визначення типів та обсягів знеболення потрібно використовувати триступеневу схему та шкали оцінки болю пацієнта. Тільки пацієнт може визначити, як саме йому болить.
